Каракурт (лат. Latrodectus tredecimguttatus) — надзвичайно отруйний павук, якого часто називають «європейською чорною вдовою». Це один із найнебезпечніших видів павуків у світі, і саме самки становлять головну загрозу для людини завдяки високій токсичності їхньої отрути. Вид належить до родини павуків-тенетників, роду чорних вдів.
Цей вид існує понад 300 млн років. Зовнішній вигляд за весь період еволюції майже не змінився, хоча в давніх форм каракурта був довгий хвіст, який у сучасних представників зник.
Зовнішній вигляд і статевий диморфізм
Для каракуртів характерний виражений статевий диморфізм:
-
Самки значно більші — до 2 см у довжину.
-
Самці дрібніші — менш як 1 см.
Самки мають чорне тіло з характерними червоними плямами на черевці, інколи з білою облямівкою. У дорослому віці плями зникають, і павук стає повністю чорним.
У каракурта 8 ніг: передня та остання пари довші, середні — коротші. На лапках є мікроскопічні волоски, які не дозволяють павуку прилипати до власної павутини.
Розмноження і життєвий цикл
Шлюбний період припадає на літо, і саме в цей час отрута павуків стає максимально токсичною. Після спарювання самка часто з’їдає самця — від цього й походить назва «чорна вдова». Навіть якщо самець уникне поїдання, він усе одно загине, адже з моменту статевого дозрівання перестає живитися.
Самка відкладає яйця у щільні кокони. Один дорослий павук може сформувати 5–12 коконів, у кожному з яких міститься від кількох сотень до понад 2000 яєць.
Маленькі павучки з’являються всередині кокона й залишаються там до весни. На початковому етапі вони живляться запасами всередині кокона, а коли ресурси вичерпуються — починають поїдати одне одного. До весни виживають лише найсильніші особини.
Кожні 9–12 років спостерігається масовий спалах популяції. Часто це пов’язано зі збільшенням чисельності сарани — однієї з основних компонентів раціону каракуртів.
Розвиток від личинки до дорослого павука
Новонароджені каракурти майже прозорі. Після першого линяння вони темнішають, на черевці з’являються три ряди світлих плям. З кожним наступним линянням забарвлення стає темнішим, плями набувають червоного кольору.
За період росту павук переживає 6–9 линянь — їхня кількість залежить від доступності їжі. Самки ростуть швидше та активніше. Дорослі самці після завершення линянь практично припиняють харчуватися та вирушають на пошуки партнерки.
Середовище проживання каракуртів
Каракурт — теплолюбний вид. Його природні місця існування:
-
степи;
-
лісостепи;
-
напівпустелі;
-
ярі, балки, занедбані ділянки;
-
орні землі та пасовища.
Павуки часто займають покинуті нори гризунів, використовуючи їх як укриття.
В Україні каракурт поширений в Одеській, Миколаївській, Херсонській, Запорізькій, Донецькій областях та Криму. Через глобальне потепління ареал поступово розширюється.
Водночас каракурти уникають регіонів із високою вологістю, холодним кліматом, густою рослинністю або місцевостей, де неможливо сховатися від прямого сонця.
Харчування та способи полювання
Павук ловить здобич за допомогою дуже липкої павутини. Найчастіше в неї потрапляють:
-
мухи, комарі;
-
жуки, коники, гусениці;
-
сарана та інші прямокрилі;
-
дрібні членистоногі;
-
інколи дрібні змії та ящірки.
Виявивши здобич, каракурт впорскує в неї отруту, яка розчиняє внутрішні тканини, після чого павук висмоктує рідку частину.
Отрута каракурта
Отрута виробляється в залозах, розташованих у головогрудях, і надзвичайно швидко впорскується в жертву завдяки активній м’язовій оболонці залоз.
Основний компонент — токсальбумін, потужний нейротоксин. Він:
-
діє миттєво;
-
швидко поширюється лімфатичною системою;
-
приблизно у 15 разів токсичніший за отруту гримучої змії.
Павуки токсичні від моменту народження.
Природні вороги
Природними загрозами для каракурта є:
- стадні тварини, які витоптують павуків та кокони;
- оси сфекси, отрута яких не менш небезпечна;
- їжаки, стійкі до токсину і здатні поїдати павуків.
Укус каракурта та його наслідки
Укус павука часто залишається непоміченим, оскільки він майже безболісний і не залишає видимих слідів — жвала не прокушують шкіру глибоко. Однак отрута потрапляє в організм і починає діяти дуже швидко.
Основні симптоми:
-
наростаючий пекучий біль у місці укусу;
-
поширення болю по кінцівці;
-
різке збудження, тремор, марення;
-
сильна інтоксикація;
-
слабкість, яка може тривати 1–2 тижні.
У важких випадках, без своєчасної медичної допомоги, можливий летальний результат.