Олень-вампір — що відомо про водяного оленя (Hydropotes inermis)

Водяний олень (Hydropotes inermis) — одна з найдивовижніших і найменш відомих тварин родини Оленевих. Попри свою назву, він майже не схожий на класичних оленів, до яких ми звикли. У нього немає рогів, зате є довгі вигнуті ікла, завдяки яким тварину часто називають «оленем-вампіром». Цей вид є єдиним представником роду водяних оленів і вважається живим прикладом того, наскільки різноманітною може бути еволюція ссавців.

Загальна характеристика та зовнішній вигляд

Водяний олень — невелике за розмірами копитне. Довжина його тіла зазвичай становить від 75 до 100 см, висота в холці — близько 45–55 см, а маса дорослої особини коливається в межах 9–15 кг. Тіло витягнуте, з відносно довгою шиєю та тонкими, але міцними ногами. Задні кінцівки дещо довші й сильніші за передні, що допомагає тварині швидко рухатися в густій рослинності та на болотистій місцевості.

Хвіст у водяного оленя дуже короткий — лише 4–9 см, тому майже непомітний. Вуха округлі, середнього розміру, добре рухливі. Очі великі, з характерними світлими кільцями навколо, що робить погляд тварини особливо виразним.

Забарвлення шерсті буро-коричневе або золотисто-коричневе, іноді з домішками темних волосків. Верхня губа та ділянки навколо очей світліші, майже білі. Улітку шерсть коротка й гладка, а взимку стає густішою та жорсткішою, хоча підшерсток залишається відносно рідким. Новонароджені оленята мають темнішу, плямисту шерсть, яка забезпечує їм маскування серед рослин.

Головна особливість — ікла замість рогів

Найбільш упізнавана риса водяного оленя — відсутність рогів. Натомість у самців є довгі шаблеподібні ікла, що ростуть з верхньої щелепи та виступають назовні на 5–8 см. За будовою вони нагадують ікла кабарги, але виконують дещо іншу роль.

Ці ікла рухомі й контролюються лицьовими м’язами. Під час спокійної поведінки або годування вони відводяться назад і майже непомітні. Але в разі небезпеки чи під час сутичок з іншими самцями ікла висуваються вперед, перетворюючись на серйозну зброю. Саме через це водяного оленя часто називають «оленем-вампіром», хоча до хижаків він не має жодного стосунку.

Ареал поширення та середовище існування

Природний ареал водяного оленя охоплює східну частину Китаю та Корейський півострів. Найбільші популяції мешкають у долині річки Янцзи, на заболочених рівнинах, у дельтах річок, на берегах озер і в прибережних водно-болотних угіддях. Тут тварини знаходять не лише їжу, а й надійне укриття від ворогів.

Існує два основні підвиди:

• китайський водяний олень (Hydropotes inermis inermis);

• корейський водяний олень (Hydropotes inermis argyropus).

Окрім природного ареалу, водяний олень був успішно акліматизований у Великій Британії та Франції. Там він утворив стабільні дикі популяції. Також поодинокі групи або напівдикі популяції зустрічаються в інших країнах, зокрема у США та Аргентині.

Чому його називають водяним оленем

Назва «водяний олень» повністю виправдана. Ці тварини чудово плавають і не бояться відкритої води. Вони здатні долати кілька кілометрів, перепливаючи річки, протоки та навіть морські затоки між островами. Вода для них — не перешкода, а шлях до нових територій і пасовищ.

Крім того, водойми слугують надійним притулком від хижаків. У разі небезпеки олень може пірнути у воду, проплисти певну відстань по дну та сховатися під нависаючими гілками або серед очерету. Над поверхнею при цьому залишаються лише очі, ніздрі та вуха, що робить тварину майже непомітною.

Спосіб життя та поведінка

Водяні олені — переважно одиночні тварини. Вони рідко утворюють групи, зазвичай тримаються поодинці або парами. Найактивніші вдень, але поводяться дуже обережно й намагаються уникати відкритих просторів.

Самці є територіальними. Вони ретельно позначають свої володіння за допомогою пахучих залоз, розташованих між пальцями, а також екскрементів і слини. Для посилення «позначок» самці обгризають траву, ламають гілки молодих дерев і розкладають їх по межах ділянки. Вторгнення іншого самця часто призводить до агресивного протистояння.

Харчування

Водяний олень — виключно рослиноїдна тварина. Його раціон складається з трав, осоки, очерету, молодих пагонів, листя чагарників і грибів. На болотах і в заплавах річок вибір корму значно ширший, ніж на сухих луках.

Час від часу ці олені можуть заходити на сільськогосподарські угіддя, де поїдають культурні рослини, через що їх іноді вважають шкідниками. Водночас вони дуже вибагливі до якості їжі та надають перевагу ніжним, соковитим рослинам.

Спілкування та звуки

На відміну від більшості оленів, водяні олені активно використовують голос. Найпоширеніший звук — різкий «гавкіт», який нагадує собачий лай. Таким чином тварини подають сигнал тривоги, відлякують суперників або реагують на людину.

У шлюбний період самці можуть видавати клацаючі звуки, ймовірно, за допомогою корінних зубів. Самки, готові до спаровування, подають сигнали самцям тихим свистом або високим пронизливим писком.

Розмноження та потомство

Шлюбний період супроводжується частими сутичками між самцями. Саме тоді ікла використовуються найактивніше, і на тілі тварин часто залишаються глибокі шрами. Переможець отримує право залишитися на території та спаровуватися з самками.

Вагітність триває близько шести місяців. У червні–липні самка народжує одного або двох, рідше трьох оленят. Перші дні малюки лежать нерухомо в густій рослинності, покладаючись на маскувальне забарвлення. Лише через тиждень вони починають супроводжувати матір.

Охоронний статус і загрози

У природному ареалі водяний олень перебуває під загрозою через знищення середовища існування та браконьєрство. В окремих регіонах на нього полюють заради м’яса або знищують як «шкідника» сільського господарства. Водночас у Китаї та Кореї діють програми охорони, а вид розводять у багатьох зоопарках світу.

Популяції в демілітаризованій зоні між Північною та Південною Кореєю вважаються одними з найбільш стабільних, оскільки ця територія практично недоступна для людини.

Водяний олень – цікаві факти

• Водяний олень не має слізних ямок, характерних для більшості оленевих. Через це його морда виглядає «простішою», але саме ця особливість зближує його з давніми, примітивними формами оленів.

• Це один із небагатьох оленів, здатних пересуватися майже безшумно в густих очеретах. Його копита та манера ходи пристосовані до м’якого, вологого ґрунту, що дозволяє уникати хижаків.

• Водяний олень майже не утворює стійких маршрутів, на відміну від інших копитних. Він часто змінює стежки, щоб не залишати постійних слідів, що знижує ризик переслідування.

• Зір у водяного оленя слабший, ніж у більшості оленевих, зате надзвичайно добре розвинений нюх. Саме запах, а не зорові сигнали, є головним джерелом інформації про небезпеку.

• Дитинчата водяного оленя практично не мають запаху у перші дні життя. Це природний захисний механізм, який допомагає уникати виявлення хижаками.

• Водяний олень здатний різко змінювати напрямок руху під час втечі, роблячи короткі стрибки вбік. Така тактика дезорієнтує хижих птахів і наземних переслідувачів.

• Цей вид вважається “живою еволюційною ланкою” між давніми безрогими оленями та сучасними видами з розвиненими рогами, що робить його надзвичайно цінним для наукових досліджень.