Мідянка звичайна (Coronella austriaca): опис, спосіб життя та поширення

Мідянка звичайна — це невелика, але міцна й сильна неотруйна змія з родини вужевих. Довжина її тіла зазвичай не перевищує 60–70 см, при цьому хвіст становить приблизно 20–25 % загальної довжини. Завдяки щільній статурі та особливому забарвленню мідянку часто помилково вважають гадюкою, хоча це зовсім інший вид.

Зовнішній вигляд і забарвлення

Голова мідянки злегка сплощена і слабко відмежована від шиї, що є однією з ключових відмінностей від гадюки. Луска гладка, без ребер, приємно блищить на сонці.

Забарвлення верхньої частини тіла варіює від сірого до коричневого, іноді з мідно-червоним відтінком.

• У самців частіше трапляється червонуватий або мідний тон,

• у самок переважають коричневі відтінки.

На спині можуть бути 2–4 поздовжні ряди темних плям, які інколи майже непомітні. Від ніздрі через око до кута рота тягнеться характерна темна смуга. По боках тіла розташовані дрібні цятки.

Черевна сторона має сіре, рожеве, коричневе або червонувате забарвлення з розмитим темним малюнком. У новонароджених мідянок забарвлення значно яскравіше — саме завдяки мідно-червоному череву цей вид і отримав свою назву.

Як відрізнити мідянку від гадюки

Мідянку часто плутають зі звичайною гадюкою, але між ними є чіткі відмінності:

• у мідянки кругла зіниця, у гадюки — вертикальна;

• голова мідянки вкрита великими щитками, у гадюки — дрібною лускою;

• луска тіла у мідянки гладка, у гадюки — ребриста;

• перехід від голови до шиї у мідянки майже непомітний.

Ареал поширення

Ареал мідянки охоплює майже всю Європу, Західний Казахстан, Малу Азію, Кавказ і Північний Іран.
В Україні мідянка трапляється майже повсюдно, але найчастіше — на Поліссі та в лісостеповій зоні (Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Чернігівська області).

Місця проживання

Мідянка — типовий мешканець лісистих територій. Вона віддає перевагу:

• листяним, хвойним і змішаним лісам;

• сонячним галявинам;

• вирубкам і полянам, що заростають.

У степах і на луках трапляється значно рідше. У горах може підійматися до 3000 метрів над рівнем моря, зокрема в субальпійській зоні. Щільність популяції всюди низька — ця змія значно рідкісніша за вужів і гадюк.

Спосіб життя і поведінка

Мідянка веде переважно наземний спосіб життя, хоча іноді може заповзати на кущі. Як укриття використовує:

• нори гризунів;

• простір під камінням;

• трухляві стовбури;

• тріщини в скелях.

Вона уникає вологих місць і майже не заходить у воду, хоча за потреби вміє добре плавати. Найбільш активна вдень у теплу погоду, інколи з’являється в сутінках або в місячні ночі.

Ці змії дуже прив’язані до своєї території й роками мешкають на одній і тій самій ділянці.

Захисна реакція

У разі небезпеки мідянка згортається у щільний клубок, ховаючи голову всередині. При спробі доторку може:

• голосно шипіти;

• робити різкі кидки;

• боляче кусатися, прокушуючи шкіру до крові.

Також вона здатна виділяти різкий секрет із приклоакальних залоз. Саме агресивна оборонна поведінка стала причиною негативного ставлення людей до мідянки, яку помилково вважають дуже отруйною.

Харчування

Основу раціону мідянки складають ящірки, включно з веретеницями. Також вона може поїдати:

• дрібних змій (у тому числі вужів);

• дитинчат гризунів;

• рідше — інших хребетних.

Полює мідянка переважно із засідки. Вона обвиває жертву кільцями тіла, утримуючи її у зручному положенні для ковтання. Слина мідянки токсична для холоднокровних тварин, що допомагає їй впоратися з великою здобиччю.

Розмноження

Навесні мідянок часто можна побачити парами. Парування іноді відбувається й восени — у такому разі потомство з’являється наступного літа.

Самка народжує 2–15 живих дитинчат у тонких яйцевих оболонках. Малята одразу починають самостійне життя. Статевої зрілості мідянки досягають приблизно на третьому році життя.

Охорона виду

Низька чисельність мідянки пов’язана з:

• залежністю від ящірок як основного корму;

• скороченням популяцій ящірок;

• масовим знищенням змій людьми.

У багатьох регіонах Європи мідянка перебуває під охороною закону і вважається видом, що потребує захисту.

Цікаві факти про мідянку звичайну

• Мідянка має відмінний нюх, але слабкий зір
  Основну інформацію про навколишнє середовище ця змія отримує за допомогою язика та органа Якобсона. Зір у неї значно слабший, ніж у багатьох інших змій, тому вона більше покладається на хімічні сигнали, ніж на візуальні.

• Мідянка здатна роками жити на одному й тому самому сховищі
  Якщо умови сприятливі (наявність укриття та корму), змія може використовувати одну й ту саму нору або кам’янисту щілину протягом багатьох років, повертаючись туди після зимівлі.

• Вона добре орієнтується на місцевості
  Навіть якщо мідянку перемістити на кількасот метрів від її ділянки, вона здатна знайти дорогу назад, що свідчить про добре розвинену просторову пам’ять.

• Мідянка майже ніколи не нападає першою
  У природі вона намагається уникати конфлікту до останнього моменту. Активна оборона (укуси, шипіння) виникає лише тоді, коли шлях до відступу повністю перекритий.

• Це одна з небагатьох європейських змій, що активно полює на інших плазунів
  На відміну від більшості змій Європи, раціон яких складається з амфібій і гризунів, мідянка спеціалізується саме на ящірках, що робить її екологічно унікальною.

• Мідянка може довго обходитися без їжі
  Завдяки повільному обміну речовин вона здатна не харчуватися кілька тижнів, а іноді й місяців, особливо в прохолодну погоду або після поїдання великої здобичі.

• У багатьох країнах мідянка є «індикаторним видом»
  Її наявність свідчить про відносно здорову екосистему з достатньою кількістю плазунів і мінімальним антропогенним впливом. Зникнення мідянки часто сигналізує про деградацію природного середовища.